21-річний боксер з Харкова Павло Коваленко вже більше як півроку проживає та тренується у Києві. Вихованець Сергія Данильченка, який виступає в ваговій категорії 54 кг, через війну та близькість міста до лінії фронту, був вимушений покинути домівку та переїхати до столиці. Тут Коваленко став виступати за Київську федерацію боксу та тренуватись у Олександра Позняка.
У жовтні 2022 боксер став першим на чемпіонаті України до 22 років, у грудні виграв дорослий чемпіонат України, і заслужив місце у національній збірній серед еліти. І вже на початку лютого 2023 року Коваленко подібну довіру виправдав – Павло завоював бронзу на престижному турнірі «Меморіал ІштванаБочкаї» в Угорщині, з якого збірна України загалом привезла 17 нагород.
Vringe.com вирішив поспілкуватись з молодим боксером, який зробив такий стрімкий зліт за останні півроку.
– Павло, у грудні ти виграв чемпіонат України серед дорослих. Які твої спогади про турнір?
– На мою думку, турнір пройшов на високому рівні, навіть з огляду на війну. Для мене це був дебютний чемпіонат України, і мене як боксера все влаштовувало, ніяких проблем під час змагань не було. Для мене це був другий поспіль чемпіонат України за півтора місяці, адже до того я брав участь у чемпіонаті України до 22 років. На тому турнірі я набрав формуі просто тримав її до дорослого чемпіонату України.
Не можу сказати, що на дорослому чемпіонаті країни в мене були серйозні труднощі. Я провів два бої – півфінал і фінал. Напевно, найважчим для мене це було тримати вагу поки я дочекаюсь півфіналів.
– Який з двох боїв для тебе був важчим: півфінал чи фінал?
– Знаєте, мені завжди важче стартувати на якомусь турнірі. А коли я вже це зробив, набрав хід, і коли я вже був в фіналі, я знав, що мені до золота лишився всього лише один крок. Я знав, що я проробив велику роботу, віддав багато сил, і в фіналі я свого не віддам.
Я приїхав за золотом і я його отримав.
– Твій суперник по фіналу Ельмір Набієв був діючим чемпіоном України в ваговій категорії 54 кг. Тобі важко було з ним боксувати?
– Я з ним боксував вперше, і, якщо чесно, очкував від нього більшого. По бою було таке відчуття, що я більше хотів виграти, в мене було більше бажання. Ви можете в цьому переконатись, якщо передивитесь наш поєдинок. Я не скажу, що він був для мене складним суперником, але і дуже легким не був. Взагалі в ринзі легко ніколи не буває.
– Чемпіонат України вперше проводила Федерація боксу під керівництвом Кирила Шевченка…
– Можу сказати, що за такий короткий проміжок, який Кирило Шевченко є президентом ФБУ, важко щось кардинально змінити. Проте для мене, як для боксера, важливо, що він дає обіцянки і їх дотримується, він спілкується з командою, чує потреби хлопців і намагається їх виконати.
Сам турнір, як я вже казав, пройшов на гарному рівні. Я вважаю, що під час війни ФБУ провела змагання так як раніше проводили в мирний час. Це показник.
– До речі, про війну. Тебе як спортсмена наразі мотивує здобувати перемоги як на українському та міжнародному ринзі аби гідно відстоювати спортивний фронт?
– Я ніколи раніше не давав інтерв’ю, проте зараз я захотів це зробити аби подякувати нашим військовим, які віддають життя та здоров’я заради майбутнього нашої країни. Я дуже вдячний їм за те, що завдяки ним ми можемо боксувати, виїжджати на змагання та підіймати прапор України. Я відчуваю велику відповідальність перед ними.
– На початку грудня ти в складі збірної України виступав на турнірі в Угорщині і завоював там бронзову медаль. Ти їхав за медаллю?
– Звичайно, адже ти, коли їдеш на будь який турнір, ти прагнеш привезти звідти медаль. На ці змагання в мене була задача виконати норматив Майстра спорту міжнародного класу. Це був турнір класу А, і щоб це зробити потрібно було його виграти. Мені, на жаль, поки цього зробити не вдалось.
– Чого не вистачило для золота?
– Я у півфіналі програв боксеру з Узбекистану, він потім і взяв золоту медаль. В мене досвіду виступу на міжнародних турнірах достатньо мало, тому, думаю, мене і не вистачило. До цього я по еліті боксував закордоном всього лише один раз – це було у Фінляндії, теж на турнірі міжнародного класу.
– Який період ти вже в складі дорослої збірної України?
– Після чемпіонату України в грудні я потрапив в склад еліти.
На посаду головного тренера збірної України у минулому році повернувся Дмитро Сосновський. Як тобі працюється з цим досвідченим наставником?
Це великий тренер, велика людина, яка виховала золоту олімпійську збірну. З ним приємно працювати адже він працював з Василем Ломаченком, Олександром Усиком та багатьма іншими спортсменами серйозного рівня. Він нам передає свій досвід.
Найголовніше для мене це те, що він, як тренер, вміє спілкуватись з командою, він чує хлопців. А коли між спортсменами і тренером є спілкування, ви разом досягнете результату.
– Паша, давай згадаємо як все починалось. Розкажи як ти почав займатись боксом?
– Я сам з Харкова, в бокс мене привів дядько, коли мені було 5 з половиною років. Я займаюсь цим видом спорту з перервою в два роки, коли в мене була травма руки. На початку, якщо чесно, мені бокс не подобався. Знаєте чому? Бо всі хлопці ходили грати в футбол, а мені потрібно було йти на тренування (сміється). А коли я після тренування я прибігав до дому, то вже всі робили уроки, і мені теж потрібно було їх робити.
Десь до 12 років мені пояснювали, що мені бокс потрібен. А десь в цьому віці я вже сам зрозумів, що я віддав цьому виду спорту занадто багато часу, і маю досягти успіху. Я почав вже сприймати бокс я свою професію.
Починав я займатись в ДЮСШ #8, де тренувався в два роки, потім моя родина переїхала з Харкова до Чугуєва, там я тренувався чотири роки, а потім мене запросили в Харківський спортивний інтернат, де я почав працювати вже з Сергієм Петровичем Данильченком. Під його керівництвом я вже відбувся як боксер.
– А як ти в Києві опинився і став виступати за Київську федерацію боксу?
– Це відбулось через війну. В Харкові зараз я не маю можливості знаходитись, тренер Сергій Данильченко знаходиться в Коломиї, в Києві моя дівчина. Тому обставини так склались, що я вже сім місяців у столиці. Коли я звернувся з питанням про переїзд до Києва до Олександра Манчака, він це зрозумів, пішов мені на зустріч, зконтактував мене з президентом Київської федерації боксу Олександром Володимировичем Негодою, і ми вирішили питання переїзду. Я дуже вдячний Олександру Негоді за те, що прийняв мене у свою боксерську сім’ю.
– З яким тренером в Києві ти зараз тренуєшся?
– Я тренуюсь в боксерському клубі «Вітязь» під керівництвом Олександра Позняка. Я задоволений своєю роботою з ним, ми знайшли спільну мову, дякую йому велике, що він прийняв мене в команду, і приділяє мені достатньо багато уваги. У нас з ним гарні стосунки, ми поставили ціль і разом до неї рухаємось.
– Я читав, що в аматорах ти вже провів понад 170 боїв. Це так?
– Так, це правда. Я вважаю, що аби стати гарним боксером потрібно багато працювати, і боксувати на якомога більшій кількості змагань. Тільки на турнірах ти можеш відчути, наскільки ти гарний боксер, зрозуміти свій стан і кондиції.
Мені подобається боксувати на відкритих рингах, які відбуваються кожні вихідні. Я таким чином покращую свою майстерність, адже ти лише в бою можеш побачити свої помилки, а тоді їх виправити і стати кращою версією себе.
– Які ти цілі ставиш перед собою в боксі?
– Знаєте як кажуть: «Гарний учень той, хто досяг більшого ніж його тренер». В мене є тренер Сергій Данильченко, який досяг багато чого в боксі, він є олімпійським призером і фіналістом чемпіонату світу. Для початку мені потрібно перевершити його досягнення. Я вважаю, що це правильна мета на даний момент.
– Є боксери, на яких ти рівняєшся?
– Це, насправді, важке запитання, хоч і таке, яке часто ставлять. Якщо чесно, в мене немає якогось ідеалу, на який я рівняюсь. Я намагаюсь розвиватись сам і робити себе, як вже казав, кращим кожного дня.
– Яким ти себе боксером бачиш? Як ти сам думаєш, який ти боксер?
– Думаю, що про те, який я боксер мають казати оточуючі, проте я спробую. Думаю, я характерний боксер, трохи нахабний. Не скажу, що супер технічний, але школу мені поставили гарну.
Загалом бокс це видовище, ми це розуміємо. Глядачам цікаві нокаути, кров, щось в цьому дусі. І якщо ми говоримо про профі, то потрібно кожен бій завершувати достроково, але якщо ми маємо на увазі любительський бокс, то тут важлива школа.
– А ти взагалі бокс дивишся? За кого вболіваєш?
– Так, звичайно, дивлюсь бокс постійно. Не пропускаю поєдинки усіх наших боксерів-професіоналів, вболіваю за всіх наших.
– Думаю, ти в контексті ситуації з тим, що Міжнародний олімпійський комітет хоче допустити росіян та білорусів до Олімпіади у Парижі. ІВА взагалі їх вже допустила до всіх змагань, і навіть з їх прапором і гімном. Як ти, як боксер збірної України, дивишся на цю ситуацію? Ти б зміг боксувати з росіянином на якомусь турнірі?
– Бокс це благородний вид спорту, і коли ти виходиш до рингу, ти маєш мати повагу до суперника. Ви ж обоє чоловіки, і ви обоє вийшли до рингу, правильно? А як зараз можна поважати росіян? Ні в якому разі я б не розділив з ними ринг.
Останні коментарі